На семінарі, що я нещодавно відвідала з курсу «Гендерна теорія», під час обговорення виникло питання , яке розділило педагогічну аудиторію. Один зі учасників, який заявив про те, що теорія гендеру і фемінізм – доля жінок і щось на зразок їх комплексу неповноцінності, почув на свою адресу досить різкі висловлювання інших присутніх. Однак з його «групи підтримки» прозвучали іронічні слова про те, що феміністський рух в XIX столітті означав насамперед те, що жінки стали палити, писати книжки і носити брюки, а в побуті вони прагнули зняти з себе ті обов’язки, які накладала на них традиційна роль в патріархальному суспільстві і в яких був певний сенс та справедливість. А також, що тільки жінці дано бути феміністкою, а чоловік може максимум співчувати. Але найцікавіше, що в кінці-кінців тим опонентом, який найбільш чітко і змістовно спробував висловлювати протилежну позицію з цього приводу, виявився товариш того самого антифемініста, який зв’язував суперечку. Йому вкрай хотілось довести, що чоловіки – феміністи мають право на існування. При цьому молодий викладач апелював головним чином до універсальності дослідницького таланту і, головне, до прагнення деяких чоловіків грати роль жінки та здібності робити це дуже вдало, поринаючи у свої підсвідомості та потаємні імпульси. Полеміка, що вибухла, викликала у мене бажання сформулювати в короткій формі свої міркування з цього приводу, у відповідь на подібні висловлювання в аналогічних ситуаціях. Тим більш що термін «гендерна теорія» та «фемінізм» вживалися всіма учасниками дискусії практично як тотожні і це говорить про необхідність акцентувати на цьому увагу. Ймовірно, ця проблематика також може бути корисною для обговорення на практичних заняттях зі студентами.
Перш за все слід відзначити, що гендерні та феміністичні дослідження не тотожні по своєму предмету. Як відомо, ГЕНДЕР означає насамперед «соціальну стать» і гендерна теорія, в свою чергу, сукупність відносин між чоловіками і жінками, що включає формальні правила, норми поведінки, обумовленні їх власними взаєминами. Соціальним контролем, культурними традиціями. Фемінізм, насамперед, суспільно-політичний рух і відповідна йому ідеологія, що виражає захист соціальних, культурних та інших прав жінок. У свою чергу, це один із проявів ліберальних цінностей західного світу і той, хто розуміє і підтримує подібні ідеали, виступає прихильником основних прав і свобод людини взагалі. Тоді фемінізм є лібералізм, і в цьому відношенні феміністи Дж. Локк, Улаф Пальме, Білл Клінтон та інші прихильники ліберальних ідей є феміністами. Проте ступінь глибини та різнобічності думки не залежить від статі, так само як і ступінь розуміння іншого, його поведінки і мотивації. Можливо, це можна порівняти з тією здатністю проникнення представника однієї культури в специфіку іншої культурної традиції, в «духовний менталітет» та «духовний ландшафт» інших етнічних груп та націй. Таку властивість відзначали багато дослідників, зокрема, в творчості І.Я.Франка.
Тому в певному сенсі і досить умовно є підстави говорити про чоловіків-феміністів, але більш обґрунтовано виглядає розмова про чоловіків, що ставлять гендерні проблеми в художній, науково-публіцистичній та власне науковій формі. Серед них Дж. Стюарт Міль (його книга «Про підпорядкованості жінок»), М. Мур («Дурні білі люди»), М. Кіммел («Гендерне суспільство») та ін.
На закінчення можна додати, що набагато важче жінці відбутися як особистість в очах чоловіків, ніж навпаки, оскільки останні в цьому відношенні слідують цілком встановленим моделям поведінки і культурним стереотипам , і в цьому своєму прагненні жінки зустрічають набагато більш агресивне неприйняття, ніж навіть чоловіки, охочі приміряти на себе одяг і імідж протилежної статі. Саме жінки стають жертвами домашнього насильства, фізичного і психологічного, браку толерантності. І тим вагоміша наша праця щодо подолання гендерних стереотипів і формування серйозного ставлення до жінки – науковця і викладача.
Кафедра культури, спорту та туризму
завідувач кафедри Мазоренко М.О.
