Студенти старших курсів добре пам’ятають професора Михайла Михайловича Турченка, який довгий час працював у нашому університеті. Крім викладацької роботи, він активно працював над збереженням історичної пам’яті про Велику Вітчизняну війну та роль фронтовиків у захисті Вітчизни від нацистської навали.
У дев’ятнадцятирічному віці (в 1942р.) був призваний до лав Червоної Армії Красноармійським військовим комісаріатом Північно-Казахстанської області Казахської РСР.
Старший сержант, командир башти танку Т-34 87-го Окремого танкового полку 7-ї Гвардійської кавалерійської Житомирської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 1-го Українського фронту Михайло Турченко воював у складі екіпажу командира танкового взводу. А значить, його танк був завжди на вістрі атаки. До того ж, оскільки командир мав керувати діями всього підрозділу, саме на командирі башти танку часто лежав обов’язок безпосередньо керувати діями екіпажу в ході бою.
На своїй тридцять четвірці Михайло Турченко приймав участь у визволенні Харкова – міста, де був створений цей найбільш ефективний танк Другої світової війни.
Перше поранення отримав у 1943р., однак швидко повернувся в частину. А перший зафіксований у документах подвиг він здійснив 16 вересня 1944р., коли під час бою за село Івля в складі екіпажу першим увірвався у розташування противника, повівши за собою всі інші танки роти. У цьому бою старший сержант Турченко вогнем із кулемета знищив до 10 солдат противника. 8 жовтня 1944р. він був нагороджений медаллю «За відвагу».
У нагородному листі до ордену Вітчизняної війни ІІ ступеня, який Михайло Турченко одержав 12 березня 1945р., відзначається: «Діючи в складі екіпажу командира танкового взводу, проявив мужність і відвагу, відбиваючи контр-атаки ворога з 26 січня по 4 лютого 1945 р.».
26 січня 1945 р. вогнем з кулемета командир башти знищив 2 БТР, 2 зенітки , 6 кулеметів та до 60 солдат противника.
29 січня того ж року його танк першим увірвався в селище Бухенау на східному березі ріки Одер, вибивши з нього противника. У ході бою танковим екіпажем було знищено: 1 танк, 2 мінометні батареї, а також до роти солдат і офіцерів противника. Після цього танкісти закріпились на взятому рубежі, підтримуючи вогнем наступ кавалерійських полків, що перейшли ріку Одер. 4 лютого під сильним артилерійським вогнем противника форсував ріку Одер, пробившись до кавалерійських полків, що вели бої на захопленому плацдармі, танкісти захопили фольварок, вибивши звідти вогневу групу німців. У цьому бою старший сержант Турченко отримав друге серйозне поранення. Однак знову залишився в строю.
Вже 23 лютого 1945 р.в тяжких боях за селище Зейхау з переважаючими силами противника, старший сержант Турченко вогнем з кулемета особисто знищив до 70 гітлерівців. При цьому він, миттєво орієнтуючись у швидко змінюваній бойовій обстановці, не лише успішно коригував вогонь танкової гармати, але й взяв на себе обов’язки заряджаючого. Ці дії командира башти дозволили танковому екіпажу знищити 2 міномети, 2 кулемети і ще до 20 солдат противника. Навіть коли ворог, розуміючи свою чисельну перевагу, оговтався і перейшов до контрнаступу, Михайло Турченко продовжував обороняти захоплені позиції, аж поки від попадання снаряду його танк не загорівся. За цей бій герой був нагороджений 14 березня 1945р. орденом Слави ІІІ ступеня-найбільш почесною із солдатських нагород. Символічно, що колишній танкіст пов’язав усе своє подальше життя саме з нашим університетом, який і в післявоєнні роки продовжував бути одним із провідних вищих навчальних закладів, що готували кадри інженерів та керівників для сільського господарства країни. Студент, аспірант, доцент, а потім-професор Харківського національного технічного університету сільського господарства – такими стали віхи довгого і яскравого життєвого шляху колишнього танкіста. Він продовжується, як і наша пам’ять про героїв, що протиставили нацистському режиму не лише стальні бойові машини харківських інженерів, але й відвагу, розум та знання і любов до Батьківщини – справжню, на відміну від багатьох сучасних псевдопатріотів. Зі святом вас, дорогі наші ветерани! З Днем Перемоги! Ніхто не забутий і ніщо не забуте.
О.Воронянський
Відділ медіакомунікацій ХНТУСГ
