Вітчизняні високопосадовці незмінним залишають, мабуть, лише одне: орієнтацію ураїнської системи освіти на «західну» модель. При цьому загальновідомо, що англо-американська та континентальна європейська моделі організації системи вищої освіти суттєво різняться між собою. Сьогодні ми коротко розглянемо положення викладачів університетів США.
В університетах та коледжах США, на відміну від Європи, академічне самоврядування, як правило, відсутнє. Професорсько-викладацький колектив не має жодного впливу на вирішення значущих питань життя навчального закладу, крім безпосередньо навчального процесу. Все інше є прерогативою ради піклувальників (board of trustees), яка складається із заможних і впливових осіб, що, як правило, не мають жодного відношення до сфери освіти. У державних навчальних закладах піклувальники призначаються губернатором чи законодавчим органом відповідного штату, рідко коли їх обирають всенародно громадянами. У приватних коледжах і університетах нові члени ради піклувальників кооптуються діючими членами. При цьому викладачі в більшості випадків не знають навіть їхніх імен.
Наукові ступені в США теж суттєво відрізняються від українських. Як правило, у вітчизняному науковому середовищі прийнято ідентифікувати американський ступінь Ph.D. (доктор філософії) як ступінь кандидата наук. Дійсно, для його отримання зовсім непотрібно вирішувати науково значущу проблему (як при захисті докторської дисертації), а рішення про присудження ступеня приймає науковий керівник пошукувача спільно з 4-5 екзаменаторами, яких обирає і запрошує сам керівник.
Одначе, сам процес навчання в США наповнений великою кількістю процедур і триває зазвичай чотири-п’ять, іноді навіть шість років. Пошукувач зобов’язаний записуватися на навчання з певної кількості додаткових предметів, виконувати домашні завдання, писати курсові роботи. У більшості американських університетів пошукувач повинен пройти захист своєї теми / плану наукової роботи (candidacy examination and research proposal) до того як він зможе розпочати цей проект.
Після другого і третього року навчання складаються так звані research proposal, а потім — comprehensive examination. Одночасно пошукувач має вести наукову роботу (результати якої повинні бути опубліковані в рейтингових світових наукових журналах) і відпрацьовувати надану університетом стипендію (на що зазвичай витрачається 15-20 годин на тиждень).
У деяких університетах (Гарвардському, Джонса Хопкінса, Роберта Морріса, Тулейнському, а також у Массачусетському технологічному інституті) існує й ступінь доктора наук (Sc.D., англ. Doctor of Science), яка вважається аналогом ступеня доктора філософії. Лікарям присуджується ступінь доктор медицини, юристам – доктор права, богословам – доктор богослов’я.
Статус доктора філософії в США вищий, ніж статус кандидата наук в Україні. Володар цього ступня має право на отримання безстрокового контракту (tenure) на посаду повного професора (full professor) після походження випробувального терміну. А от для заміщення посади ад’юнкт-професора (associate professor), яка приблизно відповідає доценту, досить мати ступінь магістра (master’s degree), який присвоюється після 1-2 років навчання в магістратурі. Ад’юнкт-професори зазвичай теж отримують безстроковий контракт, хоча початковий контракт з випробувальним терміном іноді може тривати декілька років.
Посаді старшого викладача відповідає assistant professor, для заміщення якої в провінційних американських університетах достатньо мати диплом бакалавра. Однак у більш престижних і тому більш високооплачуваних закладах претенденти на посаду можуть змагатися і з докторськими дипломами. Аssistant professor теж відноситься до категорії вищого викладацького складу, але має значно більше за обсягом і менш престижне навчальне навантаження (вступні курси, практичні заняття тощо), ніж full professor і associate professor.
До нижчої викладацької ланки в США відносяться instructor —штатний викладач, який керує лабораторним практикумом, веде практичні заняття, оцінює екзаменаційні роботи, та позаштатні викладачі — т’ютори, які супроводжують індивідуальні освітні програми студентів у режимі репетиторства. Необхідно відмітити, що т’юторська модель навчання, орієнтована на індивідуальні потреби студента (який має змогу сам обирати обсяг і направленість курсів), суттєво відрізняється від класичної кафедральної, в якій студент має обов’язково вивчати певну кількість предметів із затвердженими навчальними програмами. За т’юторською моделлю працюють, зокрема, Массачусетський університет в Бостоні і Каліфорнійський університет. Із т’юторами тут укладають безстрокові контракти і від них у багатьох випадках залежить, чи буде студент замовляти ту чи іншу лекцію.
Призначення на викладацькі посади затверджується радою опікунів (board of trustees) після рекомендації спеціальної комісії. У багатьох університетах на посадах старшого викладача, штатного викладача і т’ютора дозволено працювати не більше 8-9 років, після закінчення яких слідує або підвищення, або звільнення з посади.
Проф. О. Воронянський,
відділ медіакомунікацій
