МІРКУВАННЯ ПРО ЧОЛОВІЧИЙ ФЕМІНІЗМ
На семінарі, що я нещодавно відвідала з курсу «Гендерна теорія», під час обговорення виникло питання , яке розділило педагогічну аудиторію. Один зі учасників, який заявив про те, що теорія гендеру і фемінізм – доля жінок і щось на зразок їх комплексу неповноцінності, почув на свою адресу досить різкі висловлювання інших присутніх. Однак з його «групи підтримки» прозвучали іронічні слова про те, що феміністський рух в XIX столітті означав насамперед те, що жінки стали палити, писати книжки і носити брюки, а в побуті вони прагнули зняти з себе ті обов’язки, які накладала на них традиційна роль в патріархальному суспільстві і в яких був певний сенс та справедливість. А також, що тільки жінці дано бути феміністкою, а чоловік може максимум співчувати. Але найцікавіше, що в кінці-кінців тим опонентом, який найбільш чітко і змістовно спробував висловлювати протилежну позицію з цього приводу, виявився товариш того самого антифемініста, який зв’язував суперечку. Йому вкрай хотілось довести, що чоловіки – феміністи мають право на існування. При цьому молодий викладач апелював головним чином до універсальності дослідницького таланту і, головне, до прагнення деяких чоловіків грати роль жінки та здібності робити це дуже вдало, поринаючи у свої підсвідомості та потаємні імпульси. Полеміка, що вибухла, викликала у мене бажання сформулювати в короткій формі свої міркування з цього приводу, у відповідь на подібні висловлювання в аналогічних ситуаціях. Тим більш що термін «гендерна теорія» та «фемінізм» вживалися всіма учасниками дискусії практично як тотожні і це говорить про необхідність акцентувати на цьому увагу. Ймовірно, ця проблематика також може бути корисною для обговорення на практичних заняттях зі студентами.
